10 липня Конституційний Суд України оприлюднив прийняте 8 липня Рішення у справі за конституційним поданням 60 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців першого, другого частини першої, частини другої статті 11 Закону України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 року № 1682–ІІІ (далі - Закон) (справа про національні комісії регулювання природних монополій). Суддя-доповідач у справі В’ячеслав Джунь.
Оспорюваними положеннями Закону передбачено, що:
– національні комісії регулювання природних монополій (далі – комісії) є центральними органами виконавчої влади із спеціальним статусом, які утворюються та ліквідуються Президентом України;
– комісії діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України;
– комісії складаються з Голови комісії та не менше двох членів комісії, яких призначає за поданням Прем’єр-міністра України на посади та припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України.
Народні депутати стверджують, що перераховані вище положення Закону не відповідають статтям 8, 19, 106, 116 Конституції України, оскільки утворення, реорганізація та ліквідація центральних органів виконавчої влади, призначення на посади та звільнення з посад керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, належить до повноважень Кабінету Міністрів України, а не Президента України.
Конституційний Суд України, розглядаючи порушені в конституційному поданні питання, виходить з такого.
Відповідно до положень пункту 31 частини першої статті 106 Конституції України повноваження Президента України визначаються виключно Основним Законом України. На цю обставину неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх актах.
Ухвалюючи в 2000 році Закон і закріплюючи за Президентом України повноваження, зазначені в положеннях абзаців першого, другого частини першої, частини другої статті 11 Закону, Верховна Рада України діяла відповідно до обсягу конституційної компетенції глави держави, визначеного у статті 106 Конституції України, зокрема щодо можливості формувати центральні органи виконавчої влади і регламентувати їх діяльність.
Проте Законом України „Про внесення змін до Конституції України“ від
8 грудня 2004 року № 2222–IV (далі – Закон № 2222–IV) редакцію статті 106 Конституції України змінено. У нових положеннях зазначеної статті відсутні повноваження глави держави щодо формування центральних органів виконавчої влади та регламентування їхньої діяльності його актами. Президент України може унормовувати діяльність лише тих органів, щодо утворення яких і керування якими він має конституційні повноваження.
Таким чином, з набуттям чинності вказаними змінами до Конституції України оспорювані положення статті 11 Закону щодо утворення та ліквідації Президентом України комісій, затвердження Президентом України положень про комісії, призначення та припинення повноважень Голови комісії, її членів Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України не відповідають Основному Закону України.
За приписом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, зокрема Президент України, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки положення абзаців першого, другого частини першої, частини другої статті 11 Закону не відповідають статтям 8, 19, 106 Конституції України, то згідно зі статтею 152 Конституції України, статтями 15, 61 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є підстави визнати їх неконституційними.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, частинами першою, другою статті 152, статтею 153 Конституції України, статтями 13, 15, 51, 61, 63, 65, 67, 69, 71, 73 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України вирішив:
1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України
(є неконституційними), положення Закону України „Про природні монополії“ від 20 квітня 2000 року № 1682–ІІІ, а саме:
– абзацу першого частини першої статті 11 щодо утворення та ліквідації національних комісій регулювання природних монополій Президентом України;
– абзацу другого частини першої статті 11 щодо затвердження Президентом України положень про національні комісії регулювання природних монополій;
– частини другої статті 11 щодо призначення та припинення повноважень голів національних комісій регулювання природних монополій, їх членів Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України.
2. Положення Закону України „Про природні монополії“
від 20 квітня 2000 року № 1682–ІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
3. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Джерело:www.ccu.gov.ua