Асоціація підприємств інформаційних технологій України

див. також Пропозиції АПІТУ до законопроекту "Про внутрішню торгівлю"

Міністерство економічного розвитку та торгівлі України
Проект

Цей Закон визначає правові та організаційні засади здійснення торговельної та виробничо-торговельної діяльності в Україні, основи її державного регулювання, планування та спрямований на розвиток внутрішньої торгівлі на засадах конкуренції і рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів, а також визначає механізм та основи реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі.

Стаття 1. Визначення понять

У цьому Законі поняття вживаються в такому значенні:
асортимент – товари різних груп і видів, об’єднані за споживчою, торговою або виробничою ознакою, які реалізуються суб’єктом господарювання на об’єкті торгівлі;
відкритий майданчик – об’єкт торгівлі та/або ресторанного господарства або його частина, який розташовується на спеціально відведеній земельній ділянці та обладнаний торгово-технологічним обладнанням;
виробничо-торговельна діяльність – вид господарської діяльності з виробництва, продажу і організації споживання продуктів харчування;
внутрішня торгівля – торговельна та виробничо-торговельна діяльність суб’єктів господарювання з реалізації (продажу) вітчизняних або імпортованих споживчих товарів на внутрішньому ринку;
демпінг – продаж товарів суб’єктом торговельної діяльності за цінами, нижчими від їх собівартості, що заподіює шкоду іншим суб’єктам торговельної діяльності;
магазин – об’єкт торгівлі, розташований в окремих капітальних спорудах або приміщеннях іншої капітальної споруди або тимчасової споруди некапітального типу або їх частинах з торговельними, підсобними, адміністративно-побутовими приміщеннями, а також приміщеннями для приймання, зберігання, підготовки та продажу товарів;
об’єкт торгівлі – спеціально облаштовані місця для провадження торговельної та/або виробничо-торговельної діяльності і розташовані в окремих капітальних спорудах або приміщеннях іншої капітальної або тимчасової споруди некапітального типу або в розвізних, переносних технічних засобах на спеціально відведеній земельній ділянці;
оптова торгівля – діяльність із здійснення закупівельно-збутових операцій з товаром для подальшої реалізації такого або відповідно перетвореного товару або діяльність із здійснення операцій з обслуговування контрагентів при реалізації ними товару;
партія товару – визначена кількість товарів одного або декількох найменувань, отриманих одночасно за одним товаросупровідним документом;
роздрібна торгівля – діяльність з продажу товарів для кінцевого споживання в особистих цілях або для іншого, не пов’язаного з продажем, використання незалежно від форми розрахунків;
суб’єкт торговельної діяльності – юридична або фізична особа-підприємець, зареєстрована в установленому законом порядку, і яка займається одним або декількома видами господарської діяльності у сфері внутрішньої торгівлі відповідно до законодавства;
супутня послуга – платні та безоплатні послуги які надає суб’єкт торговельної діяльності з метою надання допомоги покупцям у придбанні товарів та/або продукції власного виробництва;
тимчасова споруда некапітального типу – об‘єкт торгівлі з торговельною площею та додатковою площею для розміщення запасів товарів або без них для організації продажу товарів;
торговельна діяльність – діяльність суб’єктів господарювання щодо купівлі-продажу товарів, у тому числі власного виробництва, або посередницька діяльність, у тому числі із надавання агентських, комісійних та інших послуг у просуванні товарів від виробника до кінцевого покупця;
торговельна площа – місця для демонстрування, вибирання товарів та обслуговування покупців з метою продажу товарів;
торговельні посередники – суб’єкти торговельної діяльності, які при оптовому продажі товарів можуть здійснювати повний чи обмежений цикл закупівельно-збутових операцій з переходом права власності на товар або здійснювати обмежений цикл операцій обслуговування без придбавання права власності на товар;
ярмарок – торговельний, торговельно-презентаційний, культурно-мистецький захід з організації продажу товарів з елементами національно-культурних традицій або без них, що проводиться в певному місці та у визначені строки.

Стаття 2. Сфера дії Закону

1. Дія цього Закону поширюється на відносини, пов’язані із здійсненням торговельної та виробничо-торговельної діяльності, які виникають між суб’єктами господарювання, органами державної влади і місцевого самоврядування.
2. Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення:
зовнішньої торгівлі;
торгівлі ліками та лікарськими засобами;
торгівлі цінними паперами, об’єктами нерухомості, лотерейними квитками, вхідними квитками у заклади культури та спорту; проїзними квитками, державними знаками поштової оплати, не розфасованими для продажу газом та водою, електричною та тепловою енергією;
торгівлі предметами релігійного культу в культових закладах;
біржової торгівлі;
торгівлі речами, які закладені в ломбарді.
3. Правові засади організації оптових ринків сільськогосподарської продукції в Україні визначає Закон України ″Про оптові ринки сільськогосподарської продукції″.
4. Відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при здійсненні ними торгівлі товарами, обмеженими в обороті, порядок і умови їх продажу регулюються законами.

Стаття 3. Принципи здійснення торговельної та виробничо-торговельної діяльності

1. Основними принципами здійснення діяльності у сфері внутрішньої торгівлі є:
рівність прав суб’єктів торговельної діяльності;
дотримання прав і законних інтересів покупців та суб’єктів торговельної діяльності;
добросовісна конкуренція;
недопущення незаконного втручання органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність суб’єктів торговельної діяльності;
дотримання встановлених законодавством вимог щодо рівня обслуговування покупців.

Стаття 4. Законодавство про внутрішню торгівлю

1. Законодавство про внутрішню торгівлю складається з Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону, законів України ″Про захист прав споживачів″, ″Про захист економічної конкуренції″, інших законодавчих та нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері внутрішньої торгівлі.

Стаття 5. Роздрібна та оптова торгівля

1. Торговельна діяльність суб’єктів господарювання, пов’язана з реалізацією вітчизняних та/або імпортованих споживчих товарів поділяється на роздрібну та оптову торгівлю.
Особливими формами торгівлі є дистанційна та мережева торгівля.
2. Роздрібний продаж товарів здійснюється через об’єкти торгівлі шляхом продажу товарів кінцевому покупцю і надання супутніх послуг.
3. Розрізняють такі об‘єкти торгівлі: стаціонарні (магазини) та нестаціонарні (тимчасові споруди некапітального типу, розвізні, переносні технічні засоби, відкритий майданчик).
4. Оптовий продаж товарів здійснюється товаровиробниками при реалізації власної продукції суб’єктам торговельної діяльності, які здійснюють роздрібну торгівлю, торговельним посередникам, іншим виробникам для подальшого їх використання у виробничому процесі або торговельними посередниками.

Стаття 6. Дистанційна торгівля

1. Дистанційна торгівля – форма продажу товарів поза об’єктами торгівлі за допомогою засобів зв’язку, за якої вибір товару та його замовлення не збігаються у часі з безпосереднім його отриманням покупцем.
2. Суб’єкт торговельної діяльності для здійснення дистанційної торгівлі повинен мати офісне приміщення, в якому здійснюються оформлення документів з купівлі-продажу товарів.
3. Доведення до покупця інформації про товари та умови договору купівлі-продажу дистанційної торгівлі здійснюється суб’єктом господарювання за допомогою каталогів, буклетів, проспектів, засобів зв’язку, поштового зв’язку, телебачення, радіо, інформаційних мереж, зокрема, мережі Інтернет.

Стаття 7. Мережева торгівля

1. Мережева торгівля – форма продажу товарів, яка здійснюється через багаторівневу мережу торговельних агентів без участі посередників.
2. Суб’єкт торговельної діяльності для здійснення мережевої торгівлі повинен мати приміщення для приймання, зберігання та підготовки для продажу товарів (офісні та складські приміщення) та реалізовувати товари через торговельних агентів у місці знаходження покупця.
3. Торговельний агент – фізична особа при реалізації товару діє відповідно до укладеного з суб’єктом торговельної діяльності договору (контракту) на реалізацію товару.
Торговельний агент при реалізації товарів зобов’язаний передати покупцю документи, які засвідчують факт укладання договору і оплати за придбаний товар, відповідно до законодавства.

Стаття 8. Ресторанне господарство

1. Ресторанне господарство – сукупність видів торговельної, виробничо-торговельної діяльності, яка провадиться з метою задоволення потреб населення у харчуванні та надання супутніх послуг.
2. Заклад ресторанного господарства – об’єкт торгівлі, що розміщується в окремій капітальній споруді або спеціально обладнаному приміщенні іншої капітальної споруди або тимчасовій споруді некапітального типу, в тому числі на відкритих майданчиках.
3. Асортимент товарів, страв, виробів, напоїв визначається суб’єктом господарювання самостійно.
4. За типами заклади ресторанного господарства поділяються на: ресторани, бари, кафе, буфети, їдальні, виробничі цехи.
Вибір типу закладу ресторанного господарства здійснюється суб’єктом господарювання самостійно з урахуванням вимог законодавства.
5. Заклади ресторанного господарства повинні надавати покупцям комплекс супутніх послуг відповідно до типу закладу ресторанного господарства.

Стаття 9. Особливості організації торговельної та виробничо - торговельної діяльності

1. Суб’єкт господарювання провадить торговельну та виробничо-торговельну діяльність після його державної реєстрації шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а у випадках, передбачених законом, за наявності відповідних документів, що надають право на провадження торговельної діяльності (ліцензії, торгового патенту).
2. Здійснювати торговельну діяльність на торговельній площі понад 200 кв. метрів у магазинах можуть лише суб’єкти господарювання – юридичні особи.
3. Нестаціонарні об’єкти торгівлі для провадження торговельної та/або виробничо-торговельної діяльності розміщуються в місцях, які визначені органами місцевого самоврядування, у встановленому законодавством порядку.
Примірний порядок надання органами місцевого самоврядування місць для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі встановлюється Кабінетом Міністрів України.
4. Умови договору оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі в місцях, які визначені органами місцевого самоврядування повинні відповідати вимогам законодавства України.
5. Провадження суб’єктом господарювання торговельної та/або виробничо-торговельної діяльності на нестаціонарному об’єкті торгівлі без договору оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі в місцях, які визначені органами місцевого самоврядування тягне за собою відповідальність відповідно до Закону.
6. Продаж товарів через розвізні, переносні технічні засоби здійснюється відповідно до вимог, затверджених Уповноваженим органом у сфері внутрішньої торгівлі.
7. Кількість місць для розміщення нестаціонарних об’єктів торгівлі для реалізації виробів власного виробництва декоративно-вжиткового призначення та образотворчого мистецтва, виготовлених з елементами ручної праці, встановлюється органами місцевого самоврядування, але не менше ніж двадцять п’ять відсотків загальної кількості спеціально відведених для такої торгівлі місць.
8. Товари, для продажу яких законами встановлені обмеження щодо віку покупця, реалізуються у відокремлених приміщеннях. Разом з такими товарами можуть реалізовуватися супутні товари та аксесуари.
9. Об’єкти торгівлі повинні бути:
пристосовані для покупців з обмеженими фізичними можливостями відповідно до вимог законодавства;
безпечними для життя і здоров’я покупців, забезпечувати збереження їх майна і охорону навколишнього природного середовища.
10. Режим роботи об’єкта торгівлі встановлюється суб’єктами торговельної діяльності до законодавства.
На час проведення зборів, мітингів, демонстрацій, ходів, пікетів, інших публічних, масових видовищних і спортивних заходів орган місцевого самоврядування відповідно до законодавства має право на своїй території визначати час роботи об’єктів торгівлі та/або групи товарів, продаж яких обмежується, на період проведення таких заходів.
Орган місцевого самоврядування зобов’язаний письмово повідомити відповідні суб’єкти торговельної діяльності про прийняте рішення щодо обмежень, які вводяться на період проведення зборів, мітингів, демонстрацій, ходів, пікетів, інших публічних, масових видовищних і спортивних заходів не пізніше ніж за п’ять календарних днів до проведення таких заходів.
11. Суб’єкти торговельної діяльності зобов’язані:
забезпечити продаж товарів належної якості і безпеки, культуру обслуговування покупців та додержання їх прав, встановлених законодавством;
дотримуватись норм, правил та стандартів торгівлі та ресторанного господарства, встановленого порядку розрахунків із покупцями;
дотримуватись встановленого режиму роботи об’єкта торгівлі;
забезпечувати належні умови праці для працівників торгівлі;
дотримуватись інших вимог, встановлених законодавством.
12. Загальний порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування встановлюються Кабінетом Міністрів України.
13. Порядок організації роботи роздрібних ринків та провадження на них торговельної діяльності встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 10. Особливості здійснення торговельної діяльності на ярмарках

1. Ярмарки за статусом поділяються на міжнародні, національні, галузеві та місцеві.
2. Статус міжнародних, національних та галузевих ярмарків, порядок їх організації та проведення визначається відповідно до законодавства.
3. Місцевими є ярмарки, які організовуються місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування для сприяння населенню в придбанні товарів безпосередньо у їх виробників.
Місцевий ярмарок проводиться відповідно до затвердженого рішенням органу місцевого самоврядування плану проведення ярмаркових заходів.
План проведення ярмаркових заходів повинен передбачати місце та строки проведення кожного ярмарку.
4. Плата за необладнані торговельні місця на місцевих ярмарках, для розміщення продавцями власного торговельного устаткування, спеціалізованих автотранспортних засобів не стягується.
Розмір плати за надання послуг, пов’язаних із забезпеченням торговельної діяльності, визначається організатором ярмарку.
Перелік платних послуг встановлюється органом місцевого самоврядування.
5. Інформація про місце та час проведення ярмарку доводиться організаторами ярмарку до населення через засоби масової інформації.

Стаття 11. Планування та порядок розміщення об’єктів торгівлі

1. Планування розвитку та розміщення об’єктів торгівлі здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України нормативів: забезпеченості населення торговельною площею; забезпеченості місцями в закладах ресторанного господарства; забезпечення населення соціально значущими товарами; обмеження щодо здійснення торгівлі окремими видами товарів.
2. План розміщення об’єктів торгівлі, а також зміни до нього підлягають попередньому обговоренню та погодженню з об’єднаннями та громадськими організаціями підприємців сфери торгівлі та публікації в засобах масової інформації.
3. Місця розміщення об’єктів торгівлі та вимоги до нестаціонарних об’єктів торгівлі затверджуються відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами відповідно до їх повноважень.

Стаття 12. Облік об’єктів торгівлі

1. Облік об’єктів торгівлі на відповідній території здійснюють органи місцевої виконавчої влади на підставі інформації, поданої відповідним державним податковим органом протягом семи днів після видачі торгового патенту або його повернення суб’єктом торговельної діяльності, який припинив торговельну діяльність.
2. В інформації державні податкові органи зазначають:
номер торгового патенту;
найменування власника торгового патенту;
вид підприємницької діяльності;
місцезнаходження об’єкта торгівлі та перелік кодів товарів (до четвертого знаку включно) за УКТЗЕД, які реалізуються на такому об’єкті;
місце реєстрації суб’єкта господарювання (місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу такого суб’єкта);
строк дії торгового патенту;
найменування державного органу, що видав торговий патент.

Стаття 13. Звітування суб’єктів господарювання про результати торговельної діяльності

1. Про результати торговельної діяльності суб’єкти господарювання подають звіт, який включає відомості про товарооборот оптової (роздрібної) торгівлі та ресторанного господарства, ціни на окремі соціально значущі товари, у строки, встановлені для подання податкової звітності.
Звіт надсилається по кожному об’єкту торгівлі окремо до органу державного контролю у сфері торгівлі.
Форма звіту та порядок його подання затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 14. Особливості укладання договорів при здійсненні торгівлі продовольчими товарами

1. Постачальники продовольчих товарів та суб’єкти торговельної діяльності, які здійснюють роздрібну торгівлю продовольчими товарами, зобов’язані укладати між собою письмові договори з усіх питань, що мають оплатний характер. В договорі постачання крім умов, передбачених Господарським та Цивільним кодексами України, обов’язково мають бути врегульовані:
умови, порядок та строки розрахунків;
умови повернення суб’єктами торговельної діяльності постачальникам продовольчих товарів, які мають обмежений строк споживання і реалізації;
відповідальність сторін у разі невиконання своїх зобов’язань тощо.
В договір постачання забороняється включати додаткові послуги, що пов’язані з просуванням товарів.
2. Рекламні, маркетингові та інші послуги, спрямовані на просування продовольчих товарів, можуть надаватися суб’єктами торговельної діяльності на підставі договорів надання відповідних послуг, зокрема, договорів про торговельне співробітництво. При наданні послуг (зокрема, маркетингових, рекламних) в договорі мають бути врегульовані наступні положення:
зміст послуги, її мета, товари, яких вона стосується;
порядок (умови) її надання та приймання;
строки надання послуги;
вартість окремо кожної послуги;
строк дії договору;
умови, порядок та строки розрахунків за надану послугу;
відповідальність сторін у разі невиконання своїх зобов’язань.
3. У разі затримки розрахунків, постачальник продовольчих товарів має право призупинити постачання товарів до повного розрахунку, якщо інше не передбачено договором. У разі затримки постачання продовольчих товарів, суб’єкт торговельної діяльності має право припинити оплату товарів та/або відмовитися в односторонньому порядку від договору постачання.
4. Про зміну ціни на товари постачальник продовольчих товарів зобов’язаний письмово повідомити суб’єкта торговельної діяльності не менше ніж за 7 календарних днів до дати зміни цін. У разі недотримання вказаної вимоги, постачальник продовольчих товарів зобов’язаний сплатити на користь суб’єкта торговельної діяльності штраф, передбачений умовами договору.
5. Встановити для соціально значущих продовольчих товарів, які мають обмежений строк споживання і реалізації, граничні строки розрахунків суб’єктів торговельної діяльності з постачальниками продовольчих товарів за поставлені і реалізовані товари, а саме:
соціально значущі продовольчі товари, на які строк придатності встановлено менше десяти днів, підлягають оплаті в строк не пізніше десяти робочих днів, якщо інше не передбачено договором поставки, з дня отримання партії товарів суб’єктом торговельної діяльності та прийняття відповідних документів на них;
соціально значущі продовольчі товари, на які строк придатності встановлено від десяти до тридцяти днів, підлягають оплаті в строк не пізніше тридцяти робочих днів, якщо інше не передбачено договором поставки, з дня отримання партії товарів суб’єктом торговельної діяльності та прийняття відповідних документів на них;
соціально значущі продовольчі товари, на які строк придатності встановлено понад тридцять днів, підлягають оплаті в строк не пізніше сорока п‘яти робочих днів, якщо інше не передбачено договором поставки, з дня отримання партії товарів суб’єктом торговельної діяльності та прийняття відповідних документів на них.
6. Оплата суб’єктом торговельної діяльності товарів у строк, встановлений частиною п’ятою цієї статті, здійснюється за умови передачі постачальником продовольчих товарів суб’єкту торговельної діяльності необхідних документів, передбачених законодавством та договором поставки продовольчих товарів.
7. У разі, якщо постачальник продовольчих товарів не передає або відмовляється передати суб’єкту торговельної діяльності документи, які він зобов’язаний передати відповідно до законодавства та договору поставки, строки оплати за поставлені товари, встановлені частиною п’ятою цієї статті, збільшуються на строк передачі таких документів.
8. У разі прострочення строку розрахунку за товар, визначеного у частині п’ятій цієї статті, стягується пеня у розмірі 1 відсоток вартості поставленого товару, за який допущено прострочення розрахунку, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 14 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків зазначеної вартості. Розмір пені та штрафу може бути більшим, якщо це передбачено договором поставки.
9. Не допускається примушування суб’єктів торговельної діяльності до придбання повного асортименту товарів того чи іншого постачальника продовольчих товарів
10. За порушення умов договорів суб’єкти господарювання несуть відповідальність відповідно до законодавства.

Стаття 15. Вимоги до кадрового забезпечення торговельної діяльності

1. Працівники торгівлі повинні мати професійну підготовку, що відповідає освітньо-кваліфікаційним вимогам, встановленим для даної професії.
2. Методичне та організаційне визначення стандартів якості професійної освіти та їх дотримання, прогнозування потреби в них для внутрішньої торгівлі покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки та Уповноважений орган у сфері внутрішньої торгівлі з обов’язковим залученням галузевих організацій роботодавців.

Стаття 16. Державне регулювання торговельної діяльності
1. Державне регулювання торговельної діяльності здійснюють Кабінет Міністрів України, Уповноважений орган та інші органи відповідно до їх компетенції.
2. Уповноваженим органом є Міністерство економічного розвитку і торгівлі.
3. Уповноважений орган здійснює регулювання та координацію у сфері торгівлі у межах повноважень, визначених цим Законом.
4. Метою державного регулювання торговельної діяльності є:
розвиток торговельної діяльності в Україні, у тому числі шляхом державної підтримки національного товаровиробника, суб’єктів торговельної діяльності та розвитку конкуренції;
впровадження єдиного порядку організації та здійснення торговельної діяльності на всій території України;
створення умов для найбільш повного задоволення потреб споживачів у товарах (роботах, послугах) належної якості та за прийнятними цінами;
забезпечення сталого насичення торговельної мережі соціально значущими товарами;
забезпечення цінової стабільності на ринках споживчих соціально значущих товарів шляхом здійснення товарних інтервенцій у роздрібну торговельну мережу;
забезпечення дотримання прав та законних інтересів суб’єктів торговельної діяльності та покупців.
5. Основними засобами державного регулювання торгівлі є:
державний облік об’єктів торгівлі;
ліцензування певних видів торговельної діяльності відповідно до Закону;
планування та нормування розміщення об’єктів торгівлі;
підтримка торгівлі соціально значущими товарами;
державне регулювання цін на окремі види соціально значущих товарів;
здійснення товарних інтервенцій у роздрібну торговельну мережу;
встановлення правил торгівлі окремими товарами та здійснення окремих видів торговельної діяльності;
єдиний державний контроль і нагляд у сфері торгівлі;
відповідальність за порушення законодавства у сфері торгівлі.

Стаття 17. Державна підтримка ринку соціально значущих товарів

1. Державна підтримка насичення ринку соціально значущих товарів здійснюється шляхом формування державних та регіональних товарних ресурсів.
Порядок здійснення товарних інтервенцій у роздрібну торговельну мережу встановлюється Кабінетом Міністрів України.
2. Державне регулювання цін на окремі види соціально значущих товарів здійснюється відповідно до законодавства.
3. У разі зростання цін на окремі види товарів (більше десяти відсотків протягом тридцяти днів) Кабінет Міністрів України може застосовувати спеціальний вид державного регулювання ціни на строк не більше ніж дев’яносто календарних днів.
Суб’єкти господарювання, що здійснюють оптову та роздрібну торгівлю товарами щодо яких запроваджено державне регулювання цін, зобов’язані зазначати розмір ціни товаровиробника (імпортера) у первинних документах при проведенні ними операцій з реалізації товару.
4. Забороняється стягувати плату за надання маркетингових, рекламних та інших послуг при реалізації соціально значущих продовольчих товарів.
5. Перелік соціально значущих товарів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 18. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері внутрішньої торгівлі

1. До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері внутрішньої торгівлі належить:
забезпечення проведення державної політики у сфері внутрішньої торгівлі;
державне регулювання внутрішньої торгівлі;
забезпечення розроблення і виконання програм розвитку внутрішньої торгівлі та інших заходів щодо стимулювання розвитку торгівлі;
спрямування і координація діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також місцевих державних адміністрацій у цій сфері;
визначення органів ліцензування певних видів торговельної діяльності;
прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
здійснення інших повноважень у цій сфері відповідно до закону.

Стаття 19. Повноваження Уповноваженого органу у сфері внутрішньої торгівлі

1. Уповноважений орган у сфері внутрішньої торгівлі:
бере участь у формуванні та реалізації державної політики щодо розвитку внутрішньої торгівлі, розробляє механізм її реалізації та державного регулювання, а також координацію діяльності в цій сфері інших органів виконавчої влади;
здійснює інформаційно-методологічне забезпечення відповідних підрозділів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері торгівлі;
здійснює координацію роботи відповідних місцевих органів виконавчої влади у сфері торгівлі;
здійснює моніторинг та аналіз стану торговельної діяльності;
отримує від органу державного контролю у сфері торгівлі інформацію про товарооборот оптової (роздрібної) торгівлі та ресторанного господарства, ціни на окремі соціально значущі товари на окремих об’єктах торгівлі;
отримує від органів місцевої виконавчої влади відомості про об’єкти торгівлі;
сприяє формуванню та товарному насиченню споживчого ринку, розширенню асортименту товарів та поліпшенню їх якості з урахуванням попиту населення;
розробляє та затверджує правила торгівлі окремими групами товарів, правила роботи закладів ресторанного господарства, правила здійснення різних видів та форм торгівлі, граничні розміри списання втрати товарів в підприємствах торгівлі, а також порядок їх застосування;
встановлює особливості обслуговування покупців різними типами закладів ресторанного господарства, правила торгівлі на ринках;
забезпечує реалізацію програм розвитку внутрішньої торгівлі та інші заходи щодо стимулювання розвитку торгівлі;
отримує від органу контролю інформацію про результати здійснення контролю за діяльністю суб’єктів торговельної діяльності;
розглядає скарги на дії органу державного контролю у сфері торгівлі та приймає рішення про відміну приписів органу державного контролю у сфері торгівлі;
здійснює співробітництво з громадськими організаціями та об’єднаннями суб’єктів господарювання сфери торгівлі та залучає їх до участі у формуванні та реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі;
здійснює співробітництво з міжнародними організаціями та відповідними органами іноземних держав;
здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.

Стаття 20. Повноваження органу державного контролю у сфері торгівлі

1. Державний контроль за додержанням вимог цього Закону здійснюється уповноваженим в установленому порядку органом.
Інші органи виконавчої влади здійснюють державний контроль за додержанням законодавства у сфері внутрішньої торгівлі у межах своєї компетенції, визначеної законом.
2. Орган державного контролю у сфері торгівлі має право:
1) давати суб’єктам торговельної діяльності обов’язкові для виконання приписи про:
припинення порушень вимог законодавства у сфері торгівлі;
тимчасове припинення торговельної діяльності на об’єкті торгівлі у разі систематичного порушення вимог законодавства у сфері торгівлі.
Порядок тимчасового припинення торговельної діяльності на об’єкті торгівлі визначається Уповноваженим органом у сфері торгівлі;
2) перевіряти у суб’єктів торговельної діяльності дотримання вимог цього Закону;
3) безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до цього Закону будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб’єктів.
Проведення таких перевірок здійснюється відповідно до вимог Закону України ″Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності″;
4) одержувати безоплатно від суб’єктів торговельної діяльності, що перевіряються, копії документів, необхідних для здійснення перевірки;
5) опломбовувати виробничі, складські, торговельні та інші приміщення об’єктів торгівлі, на яких провадиться торговельна діяльність з порушенням вимог законодавства у сфері торгівлі.
Порядок опломбування визначається Уповноваженим органом у сфері внутрішньої торгівлі;
6) подавати до суду позови щодо конфіскації майна опломбованого об’єкту торгівлі;
7) накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення;
8) накладати на суб’єктів торговельної діяльності стягнення, передбачені статтею 22 цього Закону у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України;
9) отримувати звіти суб’єктів торговельної діяльності про результати торговельної діяльності.

Стаття 21. Повноваження у сфері торгівлі місцевих органів виконавчої влади

1. До повноважень місцевих органів виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі належать:
участь у реалізації державної політики щодо розвитку внутрішньої торгівлі;
здійснення моніторингу за виконанням суб’єктами торговельної діяльності вимог цього Закону, інших нормативно-правових актів у сфері торгівлі на відповідній території та розміщенням об’єктів торгівлі на відповідній території;
у разі виявлення фактів продажу товарів з порушенням вимог Закону, повідомляти про це орган державного контролю у сфері торгівлі та інші органи контролю, здійснювати контроль за виконанням цього Закону;
формування регіональних товарних ресурсів для здійснення товарних інтервенцій у роздрібну торговельну мережу;
нагляд за конституційністю та законністю актів органів місцевого самоврядування, які регулюють відносини у сфері торгівлі на відповідній території;
здійснення аналізу розвитку внутрішньої торгівлі на відповідній території;
підготовка пропозицій органам місцевого самоврядування щодо розміщення об’єктів торгівлі на відповідній території;
розроблення пропозицій щодо необхідності виробництва і реалізації продукції для місцевих потреб;
сприяння місцевим товаровиробникам у реалізації їх продукції в регіоні;
розроблення і реалізація регіональних програм розвитку торгівлі в межах відповідної території.

Стаття 22. Відповідальність суб’єктів торговельної діяльності

1. Суб’єкти торговельної діяльності та їх посадові особи несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань чи порушення правил, норм та вимог щодо здійснення торговельної діяльності на підставі і в порядку, визначеному законами України.
2. У разі порушення вимог цього Закону, суб’єкти торговельної діяльності несуть відповідальність за:
1) провадження торговельної діяльності у формі мережевої торгівлі без наявності приміщення для приймання, зберігання та підготовки для продажу товарів (офісні та складські приміщення) – у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) провадження торговельної діяльності у формі дистанційної торгівлі без наявності офісного приміщення – у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
3) провадження торговельної діяльності без подання у встановлений строк звіту про результати торговельної діяльності об’єкта торгівлі – у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
4) подання недостовірного або в неповному обсязі звіту про результати торговельної діяльності об’єкта торгівлі – у розмірі двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
5) стягування плати за надання маркетингових, рекламних та інших послуг при реалізації соціально значущих продовольчих товарів – у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
6) порушення строків оплати за кожну партію отриманих товарів – у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
7) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб органу державного контролю у сфері торгівлі, про усунення порушень вимог законодавства у сфері торгівлі – у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
8) створення перешкод посадовим особам органу державного контролю у сфері торгівлі у проведенні перевірки дотримання вимог законодавства у сфері торгівлі, а також недопущення їх до перевірки з порушенням вимог законодавства – у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. Суми штрафів зараховуються до державного бюджету.
Порядок їх стягнення визначається Кабінетом Міністрів України.
4. У разі невиконання в добровільному порядку суб’єктами торговельної діяльності визначених у статті 22 цього Закону рішень (постанов) органу державного контролю у сфері торгівлі та його посадових осіб про накладення стягнення, сума штрафу стягується на підставі рішення суду.

Стаття 23. Захист прав і законних інтересів суб’єктів торговельної діяльності

1. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів торговельної діяльності шляхом залучення саморегулюючих об’єднань суб’єктів господарювання до державного управління сферами торгівлі та ресторанного господарства .
2. Суб’єкти торговельної діяльності мають право звертатись до контролюючих органів або до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та інтересів, які охороняються законом.
3. У разі застосування процедури адміністративного оскарження рішень органу державного контролю у сфері торгівлі, суб’єкти торговельної діяльності можуть подати відповідну скаргу до Уповноваженого органу у сфері торгівлі протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання оскаржуваного рішення органу державного контролю у сфері торгівлі.
Скарга подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які заявники вважають за потрібне надати.
Скарга суб’єктів торговельної діяльності, подана із дотриманням строків, зупиняє виконання заявниками оскаржуваних рішень органу державного контролю у сфері торгівлі на строк від дня подання такої скарги до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.
Рішення Уповноваженого органу у сфері торгівлі за заявою суб’єктів торговельної діяльності не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку.
4. Посадові особи органів державної влади, винні в порушенні цього Закону, несуть адміністративну відповідальність відповідно до вимог законодавства.

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім статей 20 та 22, які набирають чинності через шість місяців з дня опублікування цього Закону.
2. Внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до № 51, ст. 1122):
У тексті Кодексу слова ″громадське харчування″ у всіх відмінках і формах числа замінити на слова ″ресторанне господарство″ у відповідному відмінку і числі.
У статті 160:
в абзаці першому слова ″торгівля в містах з рук на вулицях, площах, у дворах, під’їздах, скверах та в інших невстановлених місцях″ замінити на слова ″торгівля з рук у невстановлених місцях″.
Доповнити Кодекс статтею 244-18 наступного змісту:
″Стаття 244-18. Орган державного контролю у сфері торгівлі
Від імені органу державного контролю у сфері торгівлі розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних органів органу державного контролю у сфері торгівлі.
3. До приведення у відповідність із цим Законом інші законодавчі акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
4. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом.

Джерело: Текст законопроекту отримано від Ради підприємців при КМУ 11.02.2011