Асоціація підприємств інформаційних технологій України

Юрій БОЙКО, голова правління ВГО «Успішна Україна»

Газета "День", №234, вівторок, 23 грудня 2008

Найближчим часом Верховна Рада України може запрацювати з метою прийняття програми антикризових заходів. Суспільство дуже цікавить мета цієї програми і популярне роз’яснення, кому й як реалізація програми реально допоможе? Декілька конкретних запитань розробникам антикризових програм і законопроектів:

1. Яку модель суспільства майбутнього (куди прийдемо після кризи) ви взяли за основу: індустріальне, постіндустріальне, інформаційне?

2. Який метод застосування антикризової програми: «військовий комунізм» (жорсткий порядок) чи «НЕП» (свобода і демократія)? Хотілось би застерегти: якщо «НЕП», то при існуючих безвладді, беззаконні, безвідповідальності, корупції, тіньовій економіці які завгодно дії призведуть до подальшого погіршення ситуації (найбільш спритні наб’ють кишені, а конкурентоспроможну економіку не збудуємо).

3. Чиї інтереси переслідує ця програма? Суспільство стурбоване, тому що не секрет, влада представляє інтереси великого олігархічного капіталу. Є побоювання, що антикризові заходи направлені на допомогу цьому капіталу. Заперечувати необхідність державної підтримки економіки цього великого капіталу (банківська сфера, метали, хімія, будівництво, тощо) не варто, бо відповідні підприємства дають роботу більшості українських працівників, забезпечують левову частку податкових надходжень в бюджет і т.д. І ніхто і не заперечуватиме, якщо ця підтримка буде використовуватись прозоро, ефективно, і не на шкоду решті економіки. Тобто умови для всіх галузей (чи хоча б для «нешкідливих» — не тютюн, не горілка...) мають бути рівними! В умовах відносної свободи і відносної демократії гроші самі знайдуть шлях до перспективних галузей.

Є серйозне побоювання: якщо залишити всі антикризові пропозиції і плани влади такими, як вони є сьогодні, Україна може й виповзе з кризи, але залишиться найвідсталішою країною Європи без перспектив розвитку у післякризовому світі. Чому? Тому, що сутність цих антикризових програм не відповідає стратегії розвитку цивілізації. За нашими прогнозами і прогнозами багатьох фахівців, криза прискорить перехід розвинутих країн і країн із потенціалом розвитку до постіндустріального та інформаційного суспільства з меншим рівнем споживання, особливо товарів індустріальної групи, в кризовий і післякризовий час підвищиться вплив країн, які встановлюють в себе і просувають назовні порядок.

Для обгрунтування побоювань наведемо декілька прикладів. Проаналізуємо «під кутом зору» трьох запитань, що наведені вище, одну постанову уряду і один з останніх, досить змістовний (98 сторінок), антикризовий законопроект. Відразу зауважимо, висновки робимо на основі вивчення саме цих двох документів. Можливо, у влади є ще декілька постанов і законопроектів, що доповнюють проаналізовані, але це виглядає сумнівно — навіщо для вирішення одного комплексу проблем писати декілька «паралельних» постанов і законопроектів? До того ж, в «Пояснювальній записці» до законопроекту ні про які «доповнюючи» законопроекти, крім прийнятого нещодавно Закону «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», не йдеться. Наразі:

1. Постанова КМУ №1036 від 26 листопада 2008 р «Деякі питання організації бюджетного процесу», п. 4. 9) «припинити до кінця 2009 року оновлення за рахунок коштів загального фонду державного бюджету комп’ютерної техніки, крім випадків фізичного та функціонального зносу, який технічно неможливо усунути».

Таким чином, пропонується припинити оновлення за рахунок бюджету комп’ютерної техніки. Тобто оновлювати іншу техніку, меблі тощо, можна, а комп’ютерну техніку — ні. Напрошується висновок: КМУ керується гаслами «Інформаційному суспільству — Ні!», «Вітчизняному виробнику — Ні!» (95% комп’ютерів, що продаються в Україні — українські).

Проект закону України №3306 від 4 грудня 2008 «Про термінові заходи з упередження наслідків світової фінансової кризи та про внесення змін до деяких законів України». Ми не вивчали детально розділи законопроекту, що стосуються заходів у фінансовій сфері, будівництві, іпотеці, тощо. Вивчили тільки перший розділ, що присвячений реальному сектору економіки (за винятком будівельного і фінансового секторів). Пропонується з метою стимулювання інвестицій в оновлення основних фондів виробництва дозволити застосовувати інструмент бонусної та/або прискореної амортизації. Це насправді дієвий інструмент оновлення виробництва і ми його щиро вітаємо. Але використовувати цей інструмент автори пропонують тільки в деяких «обраних» (ким?) галузях:

• утилізації (переробки) відходів;
• видобування газу метану чи газу бутану з вугільних шахт або інших родовищ природних накладів;
• виробництва відновлювальних джерел енергії;
• виробництва альтернативних видів палива;
• ядерної енергетики;
• металургійної промисловості;
• транспортування газу;
• збереження або доведення до товарної кондиції зернових культур чи цукру з цукрових буряків.

Перелік галузей красномовно свідчить, що у влади в голові на 90% індустріальна модель держави — сировинного придатку цивілізації. Ані тобі машинобудування, інформаційних і комунікаційних технологій, біотехнологій, тощо... А утилізація (переробка) відходів на першому місці взагалі наштовхує на думку, що з країни можуть зробити смітник чи могильник. Для кого?

На «патріотизм» розробників законопроекту вказує підпункт 23.11 статті 1: дозволяється застосування прискореної амортизації «для капітальних активів, що вносяться як пряма іноземна інвестиція до статутного фонду (капіталу) платника податку». Ласкаво просимо, іноземні інвестори! А вам, українці — дулю замість прискореної амортизації. Працюйте на застарілому обладнанні. І навіть тут, створюючи преференції іноземцям, автори законопроекту вірні власному уявленню про «світле антиінформаційне» майбутнє українського суспільства: преференції надаються для основних фондів груп 2 і 3 (автомобілі, меблі, офісне обладнання...). Про групу 4 — комп’ютери й інші інформаційні системи — «забули»...

Взагалі ж антикризові заходи в амортизаційній політиці реального сектору зайняли неповних шість сторінок законопроекту. У півтора рази більше за обсягом стаття 3, що присвячена звільненню від оподаткування переказів громадян України («гастрабайтерів») з-за кордону на користь членів їхніх сімей. Таке співвідношення обсягів підсилює негативне враження від стратегічних уявлень розробників законопроекту. Виходить; «Ніякої підтримки нормальним українцям (не олігархам), малому і середньому бізнесу, високотехнологічним галузям не буде. Краще їдьте за кордон, заробляйте там, переказуйте гроші родичам».

А чого варті новації з запровадження, змін і скасування тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита... Нестабільність в квадраті імпортерам гарантовано...

Наведені приклади підтверджують актуальність роз’яснення суспільству змісту антикризових програм з боку можновладців.

Джерело: http://www.day.kiev.ua/262263/
російською: http://www.day.kiev.ua/262297/